| Адмін | Дата: Середа, 17.08.2011, 21:17 | Повідомлення # 1 |
|
Лейтенант
Група: Администраторы
Повідомлень: 49
Статус: Offline
| Звичай водити Козу є складовою частиною новорічних народних свят.
На протязі довговікового існування він змінювався в деталях, набував своєрідних рис на різних територіях України. Соціально-економічні умови життя народу також накладали свій відбиток на зміст і характер персонажів народної вистави. Цим пояснюється наявність численних варіантів «Кози».
В більшості місцевостей України, де широко побутував цей звичай (головно в лісовій та лісостеповій її частині), Козу водили, починаючи від різдвяного вечора аж до «щедрої куті», тобто до вечора напередодні Нового року.
Подекуди з Козою ходили тільки ввечері під Новий рік. Оскільки «Коза» — це своєрідне театральне видовище, нижче подаємо спочатку кілька повних записів усієї вистави з описом костюмів, гриму й техніки бутафорії, а потім — варіанти пісень про Козу.
|
| |
| |
| Адмін | Дата: Середа, 17.08.2011, 21:18 | Повідомлення # 2 |
|
Лейтенант
Група: Администраторы
Повідомлень: 49
Статус: Offline
| Дійові особи: Коза, Призводитель, Міхоноша і хор парубків.
Козу роблять так: беруть дубовий лучок — половину великого обруча, до одного кінця якого прикріплена дерев’яна козяча голова, а до другого — солом’яний хвіст. Від голови до хвоста протягнена міцна мотузка — поводок або супоня. На голові в Кози позолочені роги, прикрашені стрічками. Нижня щелепа з хутряною бородою рухається за допомогою мотузки й цокає.
Весь лучок вигином вниз проходить з-поміж ніг парубка, що зображає Козу.
Він нахиляється так, щоб голова лежала нижче козячої. Зверху по супоні парубка накривають вивернутим кожухом, в один із рукавів якого пройнята голова Кози, а другий підвертають їй під живіт. Кінець мотузки від щелепи козячої голови в руках парубка, який зображає Козу. На шию Козі прив’язують дзвоник, чіпляють червоний пасок, за який і водить її Призводитель.
Міхоноша бере санчата й торбу для подарунків, і парубки гуртом ідуть по селу, від хати до хати.
Спочатку, до хати заходить один із колядників і звертається до господарів: «Дозвольте Козі зайти до вас у хату поскакать». З дозволу господаря всі, за винятком Міхоноші, який з санками залишається коло воріт, заходять до хати, і починається вистава. Коза та Призводитель стають попереду, за ними розміщується хор парубків. Коза тупає, переступає з ноги на ногу.
Хор співає.
Станьте у ряду, я козу веду!
На горі коза з козенятами.
Під горою вовк з вовченятами.
Ухопив вовчок козу за бочок,
А вовченята — за козенята.
Де не взявся заяць, почав козу лаять:
— Дурная коза, нерозумная!
Пішла б у лісок,
Нарвала б травиці гарненький снопок
І сама б їла, і діток кормила.
У Михайлівці всі хлопці стрільці.
Хвалились, хвалились козу устрелить.
Не попали в бок, да попали в рог.
Упала коза да й закричала.
При цих словах Коза падає, дриґає ногою і кричить: «Ме-е-е!» Присутні кидаються до неї і ставлять на ноги.
Хор продовжує.
А ну, міхоноша, напни козі жили,
Щоб наша коза живая була
Да й поскакала.
Призводитель тягне Козу за пояс, вона скаче.
Як пойшов наш козел да на ножечках,
Да на ножечках, на коротеньких,
Да шукаючи, да питаючи
Короля в полі, хазяїна в домі.
Де коза туп-туп, там жита сім куп.
Де коза ногою, там жито копою.
Де коза рогом, там жито стогом.
Де коза хвостом, там жито кустом.
Підойди поближче, поклонись понижче
Своєму хазяїну і хазяєчці.
Коза кланяється господарю, його жінці й усім домашнім. Тим часом хор співає далі.
Чим вони тебе пожаловають?
Чи міркою жита, щоб коза була сита.
Чи мірку й овса, зверху ковбаса.
Коли того мало, то ще й кусок сала,
Щоб наша коза веселая стала
Да і поскакала!
Господарі дають Козі, що можуть — грошей, сала, ковбаси, вівса, млинців, пирогів, паляницю. Козу і Производителя частують чаркою горілки. Одержаний дар передається Міхоноші. Парубки дякують і йдуть з Козою далі.
Запис: А. Малинка у селі Землянка, Чернігівщина.
А. Малинка, Сборник материалов по малорусскому фольклору, Чернигов, 1902, стор. 165—168.
|
| |
| |
Без ГМО